Пристрій являє собою «уловлювач» вітру на висоті від кількох сотень до кількох тисяч метрів, з'єднаний з землею тросами, які використовуються також для передачі енергії.

У якості «улавливателя» можна використовувати обладнаний лопатями куля, лійкоподібний аеростат або пристрої, які мають досить велику площу поверхні, – наприклад, парашути або кайти.

За словами автора проекту, інженера Дослідницького центру Ленглі при НАСА Марка Мура, головною перевагою його розробки є більш висока швидкість вітру на великих висотах в порівнянні із земною поверхнею. Відповідно, обсяги генерованої енергії будуть також куди вище. Приміром, на висоті 600 метрів швидкість вітру зростає в 2-3 рази, що призводить до збільшення потужності в 8-27 разів. А на 9 000 метрів потужність збільшиться у 20-40 разів у порівнянні з наземними вітрогенераторами.

Крім того, висотні «збирачі енергії» не вимагають масивних наземних конструкцій і абсолютно безпечні для навколишнього середовища. А у разі урагану їх легко опустити на землю.

Правда, їх використання пов'язане з необхідністю враховувати існуючі авіаційні маршрути. Особливо це стосується пасажирських авіалайнерів, яким не так просто облетіти подібний пристрій. Тому пан Мур налагоджує співпрацю з Федеральним управлінням цивільної авіації США (FAA). Крім того, він пропонує «ловити» вітер не на суші, а в океані, в парі десятків кілометрів від берега. Як ви знаєте, подібні офшорні електростанції активно використовуються з застосуванням стандартних вітряків.

Як вважає інженер, проекту не вистачає масштабної державної підтримки. Поки що йому вдалося «вибити» грант на $ 100 тис., а саму ідею намагаються втілити в життя невеликі компанії, в тому числі зарубіжні. Наприклад, в Італії минулого року була запатентована система Twind, що припускає використання нескладного механізму з двох балонів і пари парашутів на одному кінці троса і противаги – на іншому.

За матеріалами: НАСА і Popular Science

Tweet

РОЗРОБКА ВЕБ-САЙТІВ, ПРОСУВАННЯ В ІНТЕРНЕТІ