Незважаючи ні на що. Так можна оцінити успіхи наших талановитих співвітчизників за минулий рік. Знімаючи кінострічки, яким аплодує Європа, зачаровуючи самобутньої музикою і неповторним співом, українці отримують всесвітнє визнання. Але в рідній країні часто залишаються без уваги, не кажучи вже про те, що і допомоги в розкритті талантів чекати їм не доводиться. Леся Вакулюк про тих, хто робить Україну краще.

Лозниця – це прізвище у дві тисячі десятому не раз звучала голосно. Перша художня стрічка режисера-документаліста "Щастя моє" стала першою українською повнометражки, включеної в основну конкурсну програму Каннського фестивалю. "Золота пальмова гілка" Сергій Лозниця не дісталася. Зате "Щастя моє" – на першому місці інших міжнародних конкурсів.

Сергій Лозниця, кінорежисер:

2 дні тому, додалася ще одна – це приз російської критики "Білий слон". Це … ну … десята, напевно.

Стрічку про кілька днів із життя водія-далекобійника Георгія вже демонструють у Франції, через місяць – стартує прокат у Німеччині, на черзі країни Балтії, Східної Європи та США.

Сергій Лозниця, кінорежисер:

– Останнє, що я чув, – це Австралія – вони бажають купити картину в прокат. А ви мене запитаєте, що з прокатом картини на Україну.
– Що з прокатом картини в Україну?
– А поки що – нічого.

Допомоги від української держави команда не дочекалася ні під час зйомок, ні навіть під час участі у Каннському фестивалі. Всі – за рахунок спонсорів. Але навіть тепер, з боку України до фільму, який приніс такий успіх країні, – ніякого інтересу. Але ж щоб "Щастя моє" побачив український глядач – необхідно всього кілька тисяч євро для виготовлення копій.

У німецькому Плауене їх прийняли на ура. Майже за два десятиліття існування Європейського конкурсу народної музики вперше перемогли музиканти з України під керівництвом австрійця Юри буковинці.

Юра Буковинець, засновник етногрупи "Гудаки":

У колективі я – Юра Буковинець. А в паспорті я – Юрген Крефтер.

Десять років тому він закохався в українку і закарпатську мелодику. Юрген зібрав сільських весільних музикантів у групу "Гудаки". Майже всі учасники – без спеціального музобразованія.

Михайло Шутко, музикант етногрупи "Гудаки":

Дід трошки вчився десь. ВІН в мене скрипаль, співак був. То я так навчився. ВІН співав, а я скрипкою Трохим.

І навіть грають вони без нот. Кажуть: головне в звучанні – щирість закарпатських пісень.

Напевно, саме щирість виділила "Гудаки" серед конкурсантів з дванадцяти країн. Юра-Юрген розкриває нам секрет – у Плау група їхала на концерт, абсолютно не підозрюючи, що насправді це конкурс.

– І нам дали просто, там до 7 балів, а для нас, нам дали 6,8.

На деяких зарубіжних інтернет-сайтах для туристів називають десять причин, чому варто відвідати Україну. Одна з них – "Гудаки" – пишаються сільські музиканти. Але з того часу, як вони повернулися з перемогою в Україні, – жодної реакції з боку чиновників від культури не було.

Невелике місто Дрогобич у Львівській області, вулиця Лесі Українки. На цьому будинку висить пам'ятна табличка про те, що тут колись жив відомий композитор і диригент. На сусідньому будинку – ніяких табличок немає. Але саме тут живе хлопчик, який цього року прославив Україну в далекій Америці.

Остапові Чапля – всього дев'ять. Свій малюнок "Українське Різдво" юний художник може побачити тепер хіба що на листівці. Оригінал залишився в місті Аве Марія штату Флорида.

Остап Чапля:

Я на Новий рік їжджу до бабусі, я там бачив Вертеп. І я так придумавши, щоб намалюваті таке.

Ірина Чапля, мама Остапа:

Та й Остап намалював, ще й прініс то до хати. Я ше кажу: "Боже, що ти так багато нахляпав Фарби, наталапав Всього".

Сто п'ятдесят дитячих малюнків з п'ятнадцяти країн світу. Гран-прі дісталося "Українському Різдва".

Остап Чапля:

Ангелік прілетів на землю І Всім шепнувши Під вухо, щоб вібрато Остапа, І ВСІ проголосували за мене.

Але радість мами Остапа не розділили ні місто, ні область, ні країна.

Ірина Чапля, мама Остапа:

Наші НЕ прізнають того, Що нема печатки водяної. Кажуть: як так, підпісу нема, значить, – воно НЕ дійсне.

Ніхто з них не замислювався про призові місцях. Кожен просто щиро робив свою улюблену роботу. І може бути, тому фортуна обрала саме їх. В Україні щорічно проходить до півсотні різних фестивалів і конкурсів. Їх організацію і проведення хоча б частково підтримують профільні міністерства. Але якщо талановиті музиканти, актори, танцюристи, художники їдуть за межі України, тоді своїй країні вони вже не потрібні.

За матеріалами: Подробиці

Tweet

РОЗРОБКА ВЕБ-САЙТІВ, ПРОСУВАННЯ В ІНТЕРНЕТІ